Київ у 1870-ті роки

Памятник Магдебургського права. Споруджений в 1802-1808 рр. на дніпровських схилах архітектором А. Меленським на честь повернення Києву в 1797 р. за Павла I Магдебурзького права, яке підтвердив і його син Олександр I. Монумент зводили на кошти, зібрані киянами, він мав подвійне значення, що підтверджують написи на ньому. Одна, головна, «Усердием киевского гражданства за утверждение прав древния сея столицы Всероссийским імператором Александром I. 1802 года, сентября 15 дня», і друга, доволі лаконічна «Святому Владимиру Просветителю России». Щоб не дратувати царя нагадуванням про колишні вольнощі киян, магістрат в документах, призначених до Петербургу, вказував назву «Нижний памятник св. Владимиру», підкреслюючи таким чином його релігійну роль.

1870-і Миколаївський ланцюговий міст — перший капітальний міст через Дніпро, який будували за проектом англійського інженера Чарльза Вінйоля і закінчили в 1853 році. Окремі конструкції цього спорудження були виконані на заводах Бірмінгему і доставлені морем через Одесу. В 1920 р. міст був знищений відступаючими польськими військами. Відновлений після громадянської війни як міст ім. Євгенії Бош, але під час Другої Світової війни знову зруйнований. В 1963 р. майже на його місці збудували міст метро.

1870-і Вид на Софійський майдан і собор святої Софії. Найдавніший храм Київської Русі - Софійський собор був збудований на початку ХІ ст. князем Ярославом Мудрим на «поле вне града», де в 1034 р. князь здобув перемогу над печенегами. Як головний митрополичий храм Софійський собор був соціальним та культурно-політичним центром Київської Русі. За багатовікову історію він зазнав багато руйнувань та перебудов. Після навали орд хана Батия храм поступово прийшов до занепаду. В ХVІ с. їм заволоділи уніати. В 1630-1640-х рр. митрополит П.Могила засновав Софійський монастир, і з цього часу почалася реставрація Софії. В 1685-1707 рр. собор перебудували в формах українського бароко, територія була огороджена кам’яною стіною, збудована дзвіниця, розпочата кам’яна забудова садиби, що продовжувалася в XVIII–XIX ст.

1870-і Золоті ворота. Видатна пам’ятка архітектури часів Київської русі - парадний в’їзд до міста часів Ярослава Мудрого (XI ст.) В 1832 р. залишки воріт розкопані К. Лохвицьким. В 1837 р. архітектор Ф.Мехович зміцнив їх залізними перекладинами, тоді ж ворота і територія навколо були впорядковані, а пізніше обнесені огорожею. В відкритому вигляді Золоті ворота простояли близько 150 років. На початку 1980-х рр. удо святкування 1500-річчя Києва над ними було зведено триповерховий павільйон-реконструкцію.

1870-і Марїїнський палац. Зведений в 1748-1752 рр. за проектом архітектора Б.Ф. растреллі за замовленням імператриці Єлизавети Петрівни як царська резиденція на півдні Російської імперії. Архітектурний ансамбль виконаний в стилі бароко, первісно перший поверх був кам’яним, а другий дерев’яним. В 1787 р. до приїзду імператриці Єкатерини II будівлю грунтовно відремонтували, але потім в результаті декількох спустошливих пожеж на початку XIX ст. палац прийшов до занепаду. Після незначного ремонту його приміщення використовувалися Товариством штучних мінеральних вод. До приїзду імператора Олександра II та імператриці Марії Олександровни в 1868-1870 рр. будівлю відбудували за проектом архітектора К. Маєвського. Палац знову здобув первісну пишність та урочистість, інтер’єри прикрасили цінними творами живопису та декоративного мистецтва. З цього часу він отримав свою другу назву - Маріїнський. В останній чверті ХIX ст. комплекс був обнесений ажурною решіткою зі стовпами, що збереглися з ХVIII ст. Під час революції та громадянської війни палацу і його інтер’єрам було завдано значної шкоди. Також значних руйнувань він зазнав під час Другої світової війни. Грунтовна реставрація була проведена лише в кінці 1970- початку 1980-х рр. В наш час Маріїнський палац - офіційна резиденція Президента України.

1870-і Університет святого Володимира. Будівля університету - один з найкращих зразків пізньокласичної архітектури у Києві. Збудована вона за проектом професора архітектури Петербургської Академії мистецтв, архітектора В.І. Беретті в 1837-1842 рр. для заснованого в 1834 р Київського університета св. Володимира. Монументальна будівля з центральним портиком і вісьмома іонічними колонами, збудоване на місці колишнього пустира, стала однією з найважливіших архітектурних домінант міста. В 1850-1860-і рр. будівля отримала свій сучасний колір - темно-червоний. В поєднанні з сірими чавунними капітелями це традиційно трактувалося як кольори Володимирської орденської стрічки.

1870-і Пам’ятник святому рівноапостольному князю Володимиру і вид на Дніпро. Пам’ятник був відкритий в 1853 р. на нижній терасі Володимирської гірки на честь хрестителя Русі великого київського князя Володимира Святославовича. Автором проекту пам’ятнику був відомий петербурзький скульптор В Демут-малиновський, але втілювали його в життя інший скульптор - П.Клодт фон Юргенсбург і архітектор К. Тон (п’єдестал)

1870-і Церква святого Миколая на Аскольдовій могилі. Назва місцевості пов’язана з легендою про вбивство на цьому місці київських князів Аскольда та Дира князем Олегом в 882 р. Кам’яна церква св. Миколая на Аскольдовій могилі збудована d 1809-1810 рр за проектом архитектора А. Меленського на місці попередньої, дерев’яної. В 1935 р. з купола було знято хрест і за проектом архітектора П. Юрченка надбудовано колонаду, що надало церкві вигляду паркового павільйону. В наш час, в результаті реконструкції, церква знову набула вигляду, близького до первісного. З кінця ХVIII ст. до 1935 р. тут знаходився один з найвідоміших аристократичних київських некрополів. В 1935 р. кладовище знищили та перетворили це місце в парк культури та відпочинку.

1870-і Андрїївський спуск, вид на Андрїївську і Десятинну церкви. Андрїївська гора - місце, де за легендою апостол Андрій Первозванний передрік Києву велике майбутнє як колиски христианства на слов’янських землях. Церква на його честь була закладена в 1744 р. у зв’язку з приїздом до Києва імператриці Єлізавети Петрівни (вона ж і заклала першого каменя), зводилася в 1749-1754 рр. в стилі рококо за проектом Б.Растрелі, київським зодчим І.Мічуріним, її освяченя сталося 1767 р. Десятинна (Успіння Пресвятої Богородиці) церква була збудована в 1828-1842 рр. петербургським архитектором В.Стасовим в візантійсько-російському стилі. Зведена на місці першого кам’яного христианського храму в Києві - церкви Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинної), збудованої ще в Х ст. Володимиром Святославовичем і зруйнованої військом Батия в 1240 р. В 1935 р. розібрана.

1870-і Михайлівський Золотоверхий монастир — один з старіших монастирів Києва. В 1108 р. князь Святополк-Михайло Ізяславович заклав церкву на честь архистратига Михайла, названу пізніше Золотоверхою. За своєю архітектурною композицією і вбранством Михайлівський собор нагадував Успенський храм Печерського монастиря. Інтер’єри собору були прикрашені чудовими фресками. Відомою святинею монастиря були мощі св. великомучениці Варвари. В ХV ст. після монголо-татарської навали в монастирі було проведено відновлювальні роботи. Новий його розквіт приходиться на XVII–ХVIII ст. коли він становиться резиденцією київських митрополитів. В 1713-1715 рр. на території монастиря було зведено трапезну з церквою Іоана Богослова, в 1716-1720 рр. - дзвіницю. Монастир був зруйнований в 1934-1936 рр. і відновлений в 1997-1999 рр.

1870-і Вид на Хрещатик від Царської площі (зараз Європейська). Справа — готель “Європейський”, збудований в 1851 р. за проектом арх. В.А. Беретті на місці знесеного першого міського театру. Зліва - залізна часовня, споруджена біля входу в міський сад в 1871 р. на пам’ять о спасінні Олександра II від бомби народовольців. Саме після цього площа отримала назву Царської (попередні назви - Кінна і Театральна)

1870-і Дзвіниця и Успенський собор Києво-Печерської лаври. Успенський собор - головний храм лаври, збудований в 1073-1078 рр. за князя Святослава Ярославовича. Значної реконструкції зазнав після пожежі 1720 р. Після перебудови набув рис українського бароко. В листопаді 1941 р був підірваний радянськими підпільниками, в 2000 р. відтворений в формах XVIII ст. Будівля була найвищою окремо стоячою дзвіницею (висота - 96,5 м) на території Російської імперії.