“Костели та каплиці в Києві” Кароль Іваницький

Переклад Д. Антонюк, Історичний нарис М. Кальницький

СПІВЕЦЬ КАТОЛИЦЬКОГО КИЄВА

Наприкінці XIX та на початку XX століть у київській архітектурі працю­вала справжня плеяда здібних зодчих-поляків, чий доробок нині стано­вить невід’ємну частину історичної забудови нашого міста. Очевидно, першим одразу згадується Владислав-Лєшек-Дезидерій Городецький, який вза­галі міг би претендувати на першість у рейтингу найпопулярніших київських архітекторів. У фаховій літературі можна зустріти відомості про цивільного інженера Валеріана Куликовського — автора величезного будинку Управлін­ня Південно-Західної залізниці, про творця декількох зразків «київського ре­несансу» Олександра Хойнацького, про дивовижного майстра модерну графа Ігнація Лєдоховського… Та особливе місце у цьому переліку належить Каролю Іваницькому (котрий, до речі, обіймав посаду голови місцевого Товариства архітекторів-поляків).

Не надто багато лишилося в Києві споруд, проектованих Іваницьким. Водно­час це ім’я фігурує у багатьох документах, пов’язаних з польським громадським життям, з вивченням та охороною старожитностей, з діяльністю римо-католицької громади. Свого часу до Кароля Іваницького раз у раз звертались од­новірці, коли виникала потреба в новій молитовні. Його тривале занурення у київську проблематику, його громадянська небайдужість і міцне усвідомлення своєї ідентичності втілилися, зрештою, у нарисі «Костели та каплиці в Києві», що вийшов друком у 1931 році у Варшаві. Тут охоплено широкий діапазон часу — від давньоруської доби до 1918 року.

Одразу відзначимо, що Кароль Іваницький був не першим і не останнім, хто вивчав історію римо-католицького сакрального будівництва Києва. Чи не пер­ший розгорнутий аналіз цього питання належить провідному історіографу Ки­єва Миколі Закревському — йдеться про оглядову статтю «Марии Св. храм латинский» у першому томі «Описания Киева» 1868 року. У січні 1905-го ві­домий історик-славіст Андрій Стороженко прочитав на засіданні Історичного товариства Нестора Літописця реферат «О существовании в Киеве латинских храмов», що потім вийшов друком у вигляді статті. Схоже, до речі, на те, що Іваницький не користувався матеріалами Стороженка, — там є подробиці про деяких персон і київські храми литовсько-польської доби, котрі не згадуються в його нарисі, а сама публікація відсутня в переліку джерел.

Та у названих виданнях не було докладного аналізу католицької архітектури Києва, і в цьому напрямку Кароль Іваницький є справжнім першопрохідцем.

Безумовно, у своїх визначеннях та оцінках він проявляє суб’єктивність, але цього, мабуть, неможливо уникнути в оригінальних мистецтвознавчих дослі­дженнях. Звертає на себе увагу також підкреслена полоноцентричність істо­ричних концепцій Іваницького щодо Києва. Це — його особиста принципова позиція, з якою ми цілком маємо право погоджуватися чи не погоджуватися. Принаймні, це навряд чи заважатиме нам із цікавістю сприймати захоплену розповідь автора, супроводжену докладними примітками.

До нарису додається перелік католицьких костелів і каплиць у місті, як сучас­них авторові, так і стародавніх. Можна сміливо вважати його найповнішим на ті часи, хоча б через те, що про низку згаданих у ньому об’єктів ми дізнаємося саме від Іваницького.

Польський автор зупиняє своє дослідження на 1918-му, і це зрозуміло, вра­ховуючи його особисті обставини та згортання релігійного життя Києва до 1931 року. Але відтоді багато чого змінилося. По-перше, було виявлено додат­кові важливі джерела про ті об’єкти й події, що їх розглядав Кароль Іваницький. По-друге, в новітній час київським вірянам повернули відібрані більшовиками костели, а сакральна архітектура, як римо-католицька, так і греко-католицька, відчула у Києві справжнє відродження. Нарешті, по-третє, з’явилася низка публікацій сучасних авторів про київську католицьку громаду та її храми в минулі часи й тепер (зокрема, дослідження Олени Горбик «Римо-католицькі костьоли Києва та Київщини», що вийшло друком у 2004 році).

Усе сказане пояснює задум упорядників пропонованого видання доповнити український переклад нарису Кароля Іваницького супутнім уточнювальним тек­стом. Йдеться не про полеміку з автором «Костелів та каплиць в Києві» щодо історичних поглядів або його певної тенденційності в доборі аргументів. Насам­перед наведено додаткові подробиці відповідно до теми нарису, а також стислу розповідь про католицький Київ від 1918 року дотепер. Наприкінці додано нові позиції до переліку літератури.