Відкриття Золотих Воріт і лотерея. Як у 1982 році в Києві вперше відсвяткували День міста — архівні фото
Новое время 30.05.21
Автор: Олена Насирова
Незвичайна краса весняного Києва незмінно радує городян і привертає до нашого міста велику кількість туристів. Не дарма, запрошуючи гостей, кияни пропонують приїхати «на каштани і бузок». Саме в кінці весни, в останні вихідні травня, вже багато років відзначають День Києва, хоча багато хто зараз не знає, коли виникла ця традиція і що їй передувало.
А почалося все з того, що в кінці 1970-х років висловлена академіком Петром Троньком ідея відсвяткувати київський ювілей, була схвалена республіканським керівництвом України. Історія отримання міжнародної підтримки і затвердження свята вищим керівництвом у Москві добре відома і багаторазово описана. Тоді вирішили, що Києву 1500 років — вік міста, про який історики гаряче сперечаються досі.
Місто почало готуватися до ювілею. 28 грудня 1979 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову “Про будівництво, реконструкцію об’єктів соціально-культурного призначення і реставрацію пам’яток історії та культури у зв’язку з підготовкою до відзначення 1500-річчя заснування міста Києва”, в семи додатках до якого були розписані всі об’єкти, що підлягають будівництву, відновленню, реставрації та реконструкції. А також позначені замовники (Держбуд УРСР, Київський міськвиконком, Міністерство культури УРСР, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, АН УРСР та інші) і численні виконавці, включно з облвиконкомами всіх областей України. Плани були грандіозними, терміни здачі об’єктів дуже стислими. Велике значення мав ще той факт, що в 1980 році СРСР збирався приймати ХХІІ літні Олімпійські ігри і в Києві повинні були пройти відбіркові матчі футбольного турніру. Тож головну спортивну арену УРСР, Центральний республіканський стадіон, потрібно було підготувати вже до літа 1980 року.
Москва, хоча й милостиво дозволила святкувати, з фінансами допомагати не збиралася і ніяких грошей на ювілей з союзного бюджету не виділила. Вихід знайшли: як згадував пізніше києвознавець Віталій Ковалинський, «як один із заходів Рада Міністрів республіки 7 грудня 1981 року прийняла постанову „Про проведення додаткового випуску грошово-речової лотереї в 1982 році, присвяченого 1500-річчю заснування міста Києва“. Було визначено, що сума сьомого в тому році випуску складе 10,5 млн крб., з яких на виграші направляється 6 млн 825 тис. крб., а решта йде в республіканський бюджет; вартість лотерейного квитка встановили у 50 копійок. Міністерству торгівлі та Укоопспілці було доручено виділити за рахунок ринкових фондів товари, передбачені умовами лотереї як речові виграші, і забезпечити їх наявність у необхідній кількості на торгових базах». Тираж виграшів відбувся 16 квітня. За три місяці до цього, 12 січня 1982 року, з’явилася поштова марка СРСР, присвячена 1500-річчю заснування Києва.
У процесі підготовки до ювілею провели масштабні роботи, які значно змінили вигляд Києва. Зник звичний киянам вхід на Володимирську гірку з боку площі Ленінського комсомолу (нині Європейська площа). Тут з’явилася будівля Київської філії Центрального музею В. І. Леніна (зараз Український дім). Цей нікому тоді не потрібний музей відкрили за великого скупчення народу 21 квітня, до дня народження вождя. «Пілюлю» підсолодили красивими фонтанами праворуч від будівлі.
8 травня, поєднавши заразом зі святкуванням Дня Перемоги, урочисто відкрили обеліск місту-герою Києву на площі Перемоги. Ніхто з керівництва не вважав за потрібне вислухати думку киян, коли, використовуючи як привід підготовку до святкових заходів, знесли безліч старих будівель на Брест-Литовському проспекті (зараз проспект Перемоги).
Але багато починань були беззастережно підтримані городянами. 14 травня на Лук’янівці на місці старенького одноповерхового Комунара відкрився суперсучасний на той час двозальний кінотеатр Київська Русь, найбільш місткий в СРСР. Великий зал мав 1192 посадочних місця, екран теж був найбільшим у країні. Будівлю оформили з використанням граніту, полірованого мармуру, кераміки, алюмінію. Перед головним входом побудували фонтан. Кінотеатр швидко став популярним у місті.
20 травня відкрили павільйон-музей Золоті ворота, будівля якого відтворює уявний зовнішній вигляд головних воріт міста часів Ярослава Мудрого, є одночасно захисною конструкцією залишків воріт від подальшого руйнування і музеєм історії. Правда, багатьох тоді здивувало оформлення бічних стін, виконаних з цілком сучасного бетону.
Дуже сподобався городянам відкритий 22 травня на березі Дніпра, в парку ім. Примакова (зараз Наводницький парк), пам’ятний знак-пам’ятник (автор — народний художник СРСР В. Бородай). Газета Вечірній Київ в своєму репортажі назвала його «човном з легендарними засновниками Києва — Києм, Щеком, Хоривом і сестрою їх Либіддю, що навіки причалив до берега Києва». Зараз сумно-символічним на наступному фото сприймається теплохід Крим, відокремлений від пам’ятника смугою дніпровської води.
У дні святкування відбудували старий київський пам’ятник — ротонду Самсон на Контрактовій площі. Згідно з поширеною київською байкою, на початку 1930-х років біля недоглянутого тоді фонтану скупчилися купи сміття. Нібито в один з «оглядів» міста тодішній секретар Київського обкому КП (б)У Павло Постишев, проїжджаючи повз, побачив це і сказав: «Убрать!». Перелякані комунальники вирішили, що мова йде про фонтан, і знесли павільйон. Місце пустувало майже півстоліття, поки до святкування 1500-річчя Поділ не почали приводити в порядок. Тоді на Контрактовій площі і відтворили ротонду за збереженими кресленнями — зробили точні копії скульптур Самсона з левом і Андрія Первозванного, оригінали яких зберігаються в Художньому музеї. Відтоді фонтан знову став окрасою площі.
Але, мабуть, головною подією ювілею стало відкриття в Кловському палаці Музею історії Києва з чудовою експозицією. На жаль, на відміну від Самсона, музей проіснував у такому вигляді тільки до 2004 року. Тоді декому з можновладців сподобалося приміщення, і музей, вигнавши з палацу, фактично знищили. Багато років він не має експозиції, а унікальні фонди простоюють, упаковані в валізи, у непристосованих приміщеннях Українського Дому.
Для широкого святкування ювілею в 1982 році вибрали травень — місяць, коли Київ, що потопає в молодій зелені дерев і яскравих фарбах різноманітних квітів, надзвичайно гарний. У столицю України приїхало багато гостей з інших міст СРСР і з-за кордону. Всіляких святкових подій на різних локаціях було так багато, що кияни не встигали бігати по місту з фотоапаратами, прагнучи побачити і сфотографувати все і всіх. На різноманітних майданчиках на відкритому повітрі виступали хорові колективи, проходили музичні концерти, грали оркестри, проводилися театралізовані вистави.
Нову роль отримав Андріївський узвіз. Його планували з часом перетворити на музей під відкритим небом, розташувати там майстерні художників, відкрити галереї та виставкові зали для проведення вернісажів, передбачити приміщення для театрів, музеїв, знайти місця для кафе. Тоді зробили ремонт багатьох будинків, замінили старе мощення, встановили ліхтарі, стилізовані під старовину. У дні ювілею там вперше відбулося свято мистецтв, яке стало потім традиційним.
20 квітня у Виставковому залі Спілки художників відкрили Виставку києвознавчої літератури з приватних колекцій, на ній представили близько чотирьох сотень книг з історії Києва. Різні українські видавництва включилися прямо-таки в змагання з випуску подарункових книг і альбомів про столицю України. І хоча тиражі цих видань були великими — від 25 до 55 тисяч, а ціни дуже високими — від 6 до 16 рублів, на прилавках магазинів вони не затрималися і швидко стали раритетами. До слова, перед святом випустили навіть спеціальний анотований каталог Література до 1500-річчя Києва. Тоді ж побачили світ науково-популярні видання — перший том тритомної Історії Києва; том Київ з серії Історія міст і сіл УРСР і перший енциклопедичний довідник про місто Київ українською та російською мовами. Багато матеріалів з цих книг корисні і сьогодні тим, хто цікавиться історією міста.
До свята в продаж надійшла величезна кількість сувенірів — пам’ятних медалей, знаків, значків, листівок, різноманітних виробів кустарної промисловості. Нічого подібного в такій кількості кияни ніколи не бачили.
Філокартисти з нетерпінням чекали випуску конвертів першого дня і брали в облогу Головпоштамт в очікуванні спецпогашення.
Увечері вулиці центру та Подолу були заповнені відпочивальниками. На відміну від сучасності, потрапити в заклади громадського харчування, щоб перекусити, тоді було складно, з тієї простої причини, що було їх дуже мало. У спеціально випущеному до ювілею буклеті Ресторани та кафе Києва повідомлялося, що таких у місті понад 85. Звичайно, зараз, коли рахунок ресторанів, кафе, піцерій і пабів йде в місті на тисячі, це звучить смішно, але тоді число «85» було предметом гордості. До речі, спеціально до свята, кожну область України зобов’язали «подарувати» столиці республіки заклад громадського харчування — переобладнати і оформити у відповідному стилі по одному з кафе чи ресторанів. Так з’явилися Вінничанка,Ворошиловградський,Крим,Чернігів,Миколаївське та інші кафе, що довго служили киянам і після свята.
29 травня на Центральному стадіоні (нині Національний спортивний комплекс Олімпійський) відбулося барвисте театралізоване дійство. Перед захопленими глядачами, що вщент заповнили трибуни, була розіграна вся 1500-річна історія Києва. У масовці задіяли близько 25 тисяч осіб. Зараз подібним заходом нікого не здивуєш, але на той час масштаб просто приголомшливий. Потрапити на виставу звичайним киянам було практично неможливо — кількість запрошень строго лімітували, розподіляли їх на заводах і підприємствах, і, зрозуміло, насамперед вони дісталися керівництву. Правда, деякі щасливчики змогли оцінити красу і розмах дійства, побувавши на стадіоні на генеральній репетиції, зрозуміло, теж за спецперепустками.
Святу на стадіоні передувала офіційна частина, яка відбулася 28 травня в Палаці культури Україна. Там Києву вручили орден Дружби народів. Тоді ж виконком Київської міської Ради народних депутатів своїм рішенням ввів звання Почесний громадянин міста Києва, фактично відродивши традицію, що існувала до 1917 року.
Двома тижнями раніше, 10 травня, указом Президії Верховної ради СРСР була заснована медаль У пам’ять 1500-річчя Києва. Нею нагороджувалися «робітники, фахівці народного господарства, працівники науки і культури, державних установ і громадських організацій, військовослужбовці, пенсіонери та інші особи, які внесли своєю працею внесок в економічний і соціально-культурний розвиток міста, які проживають, як правило, в Києві або його передмістях не менше 10 років». Тож не дивно, що зараз у багатьох київських сім’ях зберігаються по дві, а то й три такі «державні нагороди».
Не всі пам’ятники і монументи, згадані в Постанові 1979 року, встигли закінчити до кінця весни. Продовження мало місце 13 серпня: тоді на Русанівській набережній відкрили пам’ятник Миколі Гоголю. Багато городян залишилися незадоволені вибором місця, іронізували, що великий письменник дивиться не на Дніпро, до середини якого не кожен птах долетить, а на Русанівську протоку і Гідропарк, куди будь-який горобець легко літає на прокорм по кілька разів на день. Проте, в Києві, нарешті, з’явився пам’ятник українському класику, встановлення якого обговорювали в місті з далекого 1907 року
Автор пам’ятника скульптор А. Скобліков прославився і монументом, відкритим у листопаді того ж 1982 року. Пам’ятник був профінансований з бюджету святкування 1500-річчя, але, ймовірно, через зрив термінів присвячений 60-річчю утворення СРСР. Йдеться про сумнозвісну велетенську арку «дружби народів» висотою 30 і довжиною 70 метрів. З моменту відкриття вона отримала в Києві принизливі назви «ярмо», «хомут», в кращому випадку — «пам’ятник загиблому велосипедисту».
Незважаючи на спроби влади політизувати київський ювілей, він вийшов дуже яскравим, душевним і незабутнім. Тож не дивно, що на наступний рік киянам захотілося продовження.
Поступово склалася традиція в останні вихідні травня, починаючи з офіційних урочистостей на центральній площі, продовжувати відзначати міське свято на різних локаціях — на Подолі і Андріївському узвозі, на стадіонах і в парках. Щорічно в ці дні стали влаштовувати літературні читання, організовували виставки, вернісажі, спортивні змагання та концерти, а завершувати свято ефектним феєрверком. Традицію остаточно закріпили в 1987 році, надавши святу День Києва офіційний статус.
Додаткові матеріали:
Дуже змістовна ПОСТАНОВА РАДИ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР від 28 грудня 1979 р. N 597 Про будівництво, реконструкцію об’єктів соціально-культурного призначення і реставрацію пам’яток історії та культури у зв’язку з підготовкою до відзначення 1500-річчя заснування міста Києва
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.